Раджараджа I правитель Чоланаду, або Країни чолів, і її заморських володінь – славився своєю побожністю, і його нескінченна віра в богів втілилася в споруджених їм храмах. Був він також і воїном, але не дуже пихатим. Спрямовані в небо храми, які повелів він побудувати на славу віри, і епічні оповіді – все це залишилося на згадку про нього. Традиції майстерності, заповідані нам його архітекторами і майстрами, залишаються неперевершеними.
У кожній індійській сім’ї народження дитини – довгоочікувана подія, і існує безліч звичаїв, пов’язаних з вступом нової істоти під покров рідного дому. У багатьох частинах Індії мати зазвичай народжує першу дитину в будинку батьків, щоб у цей важкий період відчувати любов і турботу близьких. Пологи приймає, як правило, досвідчена дай, або повитуха.
В Індії шлюби влаштовують зазвичай батьки молодих, і договір честі, який закріплюється потім нареченим і нареченою, пов’язує між собою сім’ї і все суспільство в цілому. Заручини супроводжуються обміном подарунками: майбутні родичі дарують один одному солодощі, одяг, ювелірні прикраси. День весілля призначають за порадою астролога. Пісні, загадки, обряди допомагають поволі просвітити цікавих і, можливо, наляканих молодих людей щодо насолод, прикростей і таїнств сімейного життя.
Амір Хусро – поет, музикант, композитор і винахідник музичних інструментів, який жив у XIII столітті, присвятив весь свій багатогранний талант глибокій і непохитній вірі в Бога. Він закликав до терпимості й гуманності, поєднуючи у віршованих творах місцеві поетичні традиції з канонами своїх тюркських предків. Стиль Хусро унікальний, а засобом самовираження йому служила мова, ним самим же винайдена, яку він називав хіндві. Те було змішання арабської, перської, санскриту та діалекту браджбхаяна. У поезії Хусро знайшли яскраве відображення його знання і досвід,…
Для ревних шанувальників Шиви те місце, де бог поєднувався шлюбом зі своєю вічною дружиною Парваті, має особливе значення у списку святинь, які необхідно відвідати. Згідно з легендою, воно знаходиться в гімалайській долині, що лежить над областю Уттаркханд, серед густих хвойних і кедрових лісів. Нині воно відоме під назвою Тріджугі-Нарайн (три – це число 3, Джуга, або юги, – епохи, ери, минулі з тих пір, як це місце стали шанувати місцем найбільшого одруження всіх часів). Головний об’єкт шанування – Дхун –…
Десять років тому в запасниках музею «Топкапі Сарай» у Стамбулі був виявлений перський манускрипт XIII століття, єдина збережена копія лицарського роману, написаного невдовзі після 1000 року. Рукопис прикрашений 71 надзвичайно красивою мініатюрою, і це єдине відоме нам повне зібрання ілюстрацій до іранського роману, створеного до XIV століття. Знахідка стала величезною подією для літературознавців і фахівців з історії мистецтв, так як рукопис лицарського роману «Варка і Гольшах» (автором його є такий собі Аюки, про який нічого не відомо) – унікальний зразок…
В іранській культурі ісламського періоду природничі науки, особливо алхімія, зіграли роль посередника між чисто філософськими і космологічними доктринами ісламу і творчою діяльністю людини. Згідно з уявленнями ісламу, мета мистецтва – облагородити матерію. Шукаючи шлях перетворення простих металів у золото, алхімія прагнула до тієї ж мети.
У всі періоди історії Ірану завжди існував глибокий зв’язок між мистецтвом і пануючою в даний період релігією. Тому в іранській культурі іноді важко відокремити мистецтво релігійне від мистецтва народного, частиною якої вона є. Проте, термін «релігійне мистецтво» закономірний стосовно до проявів народного мистецтва, тісно пов’язаних з релігійними обрядами, з релігійними темами і головним чином з релігійною символікою.
У 52 році н. е. до Індії з Західної Азії приплив св. Фома, або Фома Невірний. Він пробув в Індії дванадцять років, а останні вісім років свого життя провів у Мадрасському районі Мілапур. Місця, пов’язані з його ім’ям, стали святинями для паломників. У 1517 році в стародавньому Меліапурі на Малабарському узбережжі висадилися португальці. Вони знайшли руїни несторіанської церкви X століття, під якими збереглися гробниця у формі купола і пам’ятник апостолу Юді Фомі. Гробниця Фоми відома з VI століття, а ця…
Всюди на території колишньої Югославії, від Адріатики до річки Уна і Морава, можна зустріти древні могильні пам’ятники, або, як їх називають по-сербохорватськи, стечаки. Їх налічується близько 30 тисяч, цих масивних могильних каменів вагою від двох до тридцяти двох тонн, що несуть на собі сліди століть. Вони відомі також під ім’ям «богомільських каменів» або просто «богомілів». Це пам’ятки стародавнього релігійного культу, який знайшов притулок на Балканському півострові в середні віки.