Відомості про Золоту Бабу вельми суперечливі (можливо, хранителі священної статуї свідомо «заплутали сліди»). Навіть в тлумаченні середньовічних карт, які досить «одностайні», було виявлено дві тенденції. Одна з них пов’язує пересування Золотої Баби з давніми походами угрів спільно з готами на Рим (V століття); інші автори простежують її шлях з Китаю або Індії.
Так вже сталося, що цей настінний живопис в древніх руїнах на березі Євфрату поблизу селища Калат-ес-Саліх відкрила в 1920 році лопата колоніального солдата. Потім – в 1922- 1937 рр. – прийшли археологи. І світу постали добре збережені храмові фрески міста Дура, що на ассирійській мові означає «фортеця». У 312 році до нашої ери соратник Олександра Македонського Селевк перейменував Дуру в Европос – на честь свого рідного міста, у другій половині ІІ століття до нашої ери Дура-Европос увійшов до складу Парфянского…
Сміхом займається наука, що називається психологією, себто наукою про людську душу. Знаємо, що кожна людина почувається раз добре, раз погано, раз — сумна, раз весела, раз плаче, то знову сміється. Бачимо отже, що одні й ті самі люди можуть мати різні почуття, які по різному проявляються. Ці почуття називаються ще настроями. Одним із таких настроїв є смішність, або комізм, що проявляється сміхом.
Подібно до всіх Будд і Божеств, Біла Тара зображується сидячою на троні з квітки лотоса. Її оточує райдужне сяйво, на голові – царська корона. Її права рука складена в жесті давання духовних реалізацій, в лівій вона тримає квітку, на якій видно пелюстки, бутон і насіннєву коробочку – символ зародження, накопичення і повного розкриття духовних реалізацій. Сім очей (крім двох звичайних очей, у Тари ще п’ять: у лобі, на долонях і ступнях) свідчать про її дар всезнання.
Невелике містечко поблизу Лакхнау – Манікюр став місцем вшанування великого індійського містика Джалаладдіна Хусейна, відомого як Махдум-і Джаханіян Джахангашт (1308-1385). Він належав до мултанської гілки суфійського ордена Сухраварді і постійно подорожував по ісламському світу в пошуках духовного знання і збираючи хадіси – розповіді про життя пророка Мухаммеда. (Звідси і його прізвисько «Джахангашт» – «мандрівний по світу».) Достовірно відомо, що Джахангашт обійшов всю північну Індію від Синда до Бенгалії. Під час відвідування Делі він удостоївся отримати хірку – «лахміття», символ посвяти…
Інший ахвахський святий, якому з однаковим завзяттям поклонялися і індуси, і мусульмани, – Зінда Шах Мадар, засновник ордена мандрівних дервішів Мадара. Він був іудеєм з Алеппо і звернувся в іслам, прийнявши посвяту від самого «прихованого» імама Махді в Наджафі. Згідно з легендою, Шах Мадар жив чотириста років, звідси і його прізвисько «Зінда» – «безсмертний» (за одними джерелами, Шах Мадар помер в 1050 році, за іншими – майже на чотириста років пізніше, в 1434-му). Він був похований в Маканпурі, містечку, звідки…
Мусульмани, що вперше з’явилися в Індії, спочатку ніяк не могли сприйняти різноманіття споконвічної індійської культури, цей відкритий їм океан ідей, культів і ритуалів. Ісламська культура теж ніколи не була монолітом, однак, при всій відмінності її складових, все в ній підпорядковане ідеї суворого монотеїзму; авторитет Корану і Пророка незаперечний; закони шаріату обов’язкові для всіх без винятку, навіть якщо його рамки здаються комусь тісними. І ось при настільки разючій відмінності ісламу та індуїзму існують, так би мовити, міжконфесійні святині – усипальниці святих,…
Астрономічні пізнання майя були вражаючі. Це відноситься до їх календарної системи, символіки пірамід, вмінню обчислити сонячні і місячні затемнення, знання законів руху планет і точного періоду прецесії. Стеженням за небом займалися жерці, яких називали «ах-кін» – «слугами Сонця». Але не в меншій мірі вони були і «слугами Венери», так як саме ця планета була у великій пошані у стародавніх майя. У місті Чічен-Іца, де знаходилася піраміда Пернатого Змія – Кетцалькоатля, – був спеціальний храм Венери. Деякі дослідники вважають, що ця…
Японське мистецтво раннього середньовіччя складалося під впливом культури і мистецтва Китаю, звідки в VI столітті до Японії проникає буддійська релігія, а разом з нею – канони і стиль буддійського мистецтва, яке сягнуло в той час в Китаї високого розквіту.
Поширення буддизму в XVII столітті сприяло і супроводжувало формуванню калмицького етносу. На волзьких берегах утворилося Калмицьке ханство – в складі Росії, але з самостійною зовнішньою політикою. І з найперших років введення буддизму з’являються культові споруди. Найбільш ранній ойратський монастир «Дао-хан-Дорджін-Кіт» датується часом не пізніше 1616 року, коли його будівлі згадуються в грамоті царя Михайла Федоровича. Розташовувався монастир на березі Іртиша.