Згідно з легендою, яку розповідають в Сомегава (префектура Івате в Східній Японії), в давнину рису в Японії не було. Одного разу божество Інарі-сама викрало в Китаї кілька зерен рису, заховало їх у тростинному стеблі, заткнуло отвір папером, перевернуло стебло і, спираючись на нього як на посох, повернулося до Японії. Так в країні вперше з’явився рис.
Стародавній храм на пагорбі досі – незважаючи на те, що навколо все більше багатоповерхових коробок, – «тримає» силует заволжської частини Костроми. І пагорб, і село звалися однаково – Городище. Тобто місце, де стояло, але з якихось причин зникло місто. Старі історики Костроми вважали, що найдавніша Кострома і народилася тут – на величному Городищенському пагорбі – і тільки пізніше, після Батиєвого розгрому, місто повстало на протилежному, лівому березі Волги. Не виключено, що в сиву давнину на Городище було і язичницьке святилище….
Всі країни Східної і Південно-Східної Азії, як не різні їх історія, культура і суспільний устрій, мають як би спільний знаменник. Це рис. І справа не тільки в тому, що його вирощують народи цих країн; їх об’єднують сполучні нитки міфів, звичаїв та обрядів, викликаних до життя обробітком цієї культури. Значення рису величезне: це загальне надбання народів всього регіону.
Наскельне мистецтво, хоч би де його виявлено — чи в глибині печери, чи просто неба, — є істотною часткою історії людства. Його тендітне, а отже, винятково цінне існування свідчить про давнє і глибоке бажання людей залишити сліди в пісках часу. Це бажання, яке ми й досі відчуваємо, пов’язане сьогодні з обов’язком, обов’язком передати це мистецтво майбутнім поколінням. Щоб цей обов’язок міг бути виконаний успішно, він має містити в собі поняття наукової етики — як на рівні особистої етики дослідника, так…
За дуже незначними винятками (наприклад, – окремі регіони Австралії) наскельне мистецтво у всьому світі є первісним мистецтвом. Творці його давно померли і разом з ними зникли міфи та вірування, відтворені на скелях у їхніх картинах та різьбленнях. Отож-бо науковець може робити свої обґрунтування лише на свідченнях, зафіксованих впродовж двох чи трьох останніх сторіч, коли різні народи в Америці, Африці та Австралії ще часто малювали на стінах печерних жител. Такі спроби не позбавлені небезпеки. Вірогідність оповідей та запозичених із них тлумачень…
Австралійські аборигени справіку — мисливці-збирачі, що живуть у гармонії зі своїм середовищем. Вони вірять, що через ритуали допомагають підтримувати цикли природного світу і що вони, аборигени, така сама частка природи, як вітер, дощ і земля. Пізнання таємниць природи триває впродовж життя і цілковито доступне лише старійшинам кланів або племен.
На початку свого позаутробного життя немовля перебуває у стані, який я назвала б “станом існування”. Це – биття його серця, його дихання; дитина злита зі своєю матір’ю. Такий початковий стан дає їй глибоке відчуття безпеки; немовля перебуває у певній духовній, сказати б, якості, що дозволяє функціонувати його розумові без будь-якої думки, чуття або уяви. Якщо ж значно пізніше врівноваженості вже дорослої людини щось загрожує, вона знову звертається до цього глибинного відчуття безпеки. Англійський педіатр і психоаналітик Д. У. Віннікотт, який…
Доісторичне мистецтво було мистецтвом, тісно пов’язаним із життям мисливців та пастухів, які його створювали, мистецтвом природи і насамперед мистецтвом просто неба. Розсіяні по всьому світі мільйони наскельних мистецьких витворів є свідченням творчої діяльності людини в періоди, віддалені від нас у часі принаймні на десять тисячоліть.
У всьому світі, в понад 120 країнах, групи людей залишили зразки наскельних зображень або різьблення. Здається, скельна порода була першим матеріалом, який вони вибрали для створення мистецьких творів; у всякому разі, саме на скельній породі дійшли до нас зразки їхнього мистецтва. Малювання на тілі й татуювання, орнаменти, декорування, малювання на корі або на пальмовому листі, зображення на піску та місця скупчення незвичайної формою чи кольором ріні є іншими видами мистецтва, які, можливо, існували до наскельного мистецтва, але не витримали руйнівного…
Мрія про рай на землі вперто, з надзвичайною живучістю тримається протягом всієї історії людства. В усьому світі вона надихала і надихає на численні експерименти щодо гуртового життя, які все ж лишаються утопіями. У багатьох людей такі спроби побудови ідеального суспільства викликали й не перестають викликати велику підозру. На утопічну практику дивляться зі зневагою. Чи немає суперечності в тому, що намагаються реалізувати ідею, спрямовану в недосяжне майбутнє? Здійснити утопічну ідею — це, зрештою, те саме, що намагатися зрозуміти незбагнене.