Рай на землі – золота мрія людства! Важко знайти народ або плем’я, які в своїх легендах і віруваннях так чи інакше не висловили б цю мрію. Розповідає про рай і Біблія. Яким він представляється в ній? Хто його населяє? І яке в ньому місце людини?
Індійський театр — складне мистецтво зі складним набором вмінь, демонстрованих артистами, що підготовляють і здійснюють всю виставу, творячи словесні, просторові й зорові зразки. Форми народного театру, такі як «Ягра» з Бенгалії, «Тамаша» з Махараштри, «Наутанкі» з Уттар Прадешу, Раджастану і Пенджабу, «Бхаваї» з Гуджарату, «Якшагана» з Карнатаки і «Терукугту» з Таміл Наду, — репрезентують широкий діапазон використання гриму, пісні, танцю, міміки, імпровізаційного гумору, фарсу або стилізованої дії, ба навіть акробатики.
Часто кажуть: «лубочна картина» і мають на увазі під цим щось малохудожнє. Але кажуть і так: «це яскраво і безпосередньо, як лубок». Лубок нехитрий, але змістовний. Він грубуватий і разом з тим містить тонкий підтекст. При слові «лубок» згадують добре всім відомі базарні «килими» з незмінними лебедями або красунями на квітучому лузі. Наївний малюнок. Неправдоподібні фарби. Одним словом «огидний лубок». Тим часом історія мистецтва знає чимало художників, які прославились роботами в такому дусі. Наприклад, француз Руссо. Були й знамениті колекціонери…
… Я бачу Ерехтейон таким, яким він був колись. Сонце встає позаду мене, і мармур рожевіє йому назустріч. Шість струнких іонічних колон східного портика тримають легкий антаблемент, за яким під фронтоном йде фриз. Це – стрічка з темно-фіолетового елевсинського мармуру, по якій нерухомо рухаються опуклі постаті з жовтуватого мармуру і подекуди мерехтить бронза.
Дві дівчинки, які призначаються щорічно, жили в невеликому будиночку біля Ерехтейона. Їх називали «аррефорами», що означає носії таємного. У білих коротких одежах із золотою вишивкою вони грали в м’яч під священною оливою, але в якийсь день місяця Скірофоріона, відразу ж після посіву, було випробування, яке вимагало чималої мужності. Жриця Афіни давала їм щось закрите, чого ніхто не мав права бачити. Вони повинні були спуститися з цією ношею під землю і таємним тунелем проникнути в глибину скелі. Там їм слід було…
Таємниче творіння стародавнього грецького зодчества. Маленький храм біля північної стіни Афінського акрополя, колись осяяний густолистою кроною оливи, присвяченій Афіні Палладі. Він був портретом ідеї, зовсім не схожої на ту, про яку писав архітектор Жюль Етьєн Буле. Згадаймо його слова:
«Мандрівки не вилікують тебе, – писав римський філософ Сенека душевно надламаному другу, – мандрівки не вилікують, бо, куди б ти не їздив, всюди ти возиш з собою самого себе». Більшість настанов, які даються людям сучасними лікарями-неврологами, можна звести до одного: «Тримайте себе в руках». Все частіше з’являються описи вправ системи «аутогеннетренування», введеної близько століття тому німецьким психотерапевтом І. Шульцем. Сутність тренування в тому, щоб навчитися зосереджуватися, – цим створюється стан, подібний гіпнотичному, і в такому стані виявляється успішним самонавіювання спокою…
Тибетська медицина будується на трьох «началах». Що це за «начала»? Йдеться про вчення, що лежить в основі тибетської медицини при діагностиці і лікуванні. Три «начала» або основи життєдіяльності людського організму – це «рлунг» (вітер), «мкхріс» (жовч) і «бадкан» (слиз). Як і в традиційній індійській медицині, основи життєдіяльності пов’язані з поняттям «рух», «вогонь» і «розм’якшення». Ці поняття прочитуються на трьох рівнях. Перший – власне повітря, жовч, слиз в організмі людини. Другий – всі процеси в ньому якось пов’язані з повітрям, вітром,…
Історія непередбачувана і деколи несподівана. Те, що здавалося перемогою, невблаганний час робить поразкою, іншу поразку перетворює на благо, з давніх своїх глибин витягує раптом, здавалося б, вже віджиле, і пред’являє сучасності: дивіться, скільки тут невикористаних можливостей, який запас знань для неупередженого, допитливого розуму. В іншому світлі постає для нас і тибетська медицина. В останні роки ставлення до неї радикально змінюється – зараз це не тільки своєрідний пам’ятник культури минулого зі своїми історичними загадками, незрозумілим шифром, але і безперечна система знань,…
Недалеко від Улан-Уде, на місці городища I століття стоїть Іволгінський дацан – монастир, духовна школа, центр ламаїстського богослов’я, музей місцевої старовини. Тут резиденція бандідо-хамбо-лами – первосвященика буддистів Бурятії, Туви і Калмикії. Будувався він з початку XIX до середини XX століття, типовий для степового культового зодчества. Архітектуру степових дацанів формували три прообрази: контрастний рельєф Азії, модель світу, що дана ламаїстською енциклопедією «Ганджур-Данджур», і наметові міста кочових імперії середньовіччя.